Історія села

 

Село  Богданівка від найдавніших часів до наших часів

Багате і прекрасне наше Поділля зі своїми віковічними лісами, повноводними річками, широкими  степами та родючими землями. Серед цієї розкоші розмістилося село Богданівка, яке  знаходиться в Тульчинському районі, в східній частині, якраз на кордоні з Тростянецьким районом.

Через село протікає річка, яка поділяє місцевість на дві частини. А називається вона Самотньою. Вона бере свій початок   із джерел з-під лісу Зеленського, який знаходиться на південному заході села. Протікає річка  через все село і тримає свій шлях  в с. Білоусівка, де впадає в річку Сільницю, яка в свою чергу впадає в Південний Буг. В давнину по  обидва боки річки були надзвичайно великі болота та трясовини, в яких могла затонути людина чи тварина. З переказів відомо, що воли, запряжені у воза, побігли напитися  води,  так і потонули, і ніхто їх не  знайшов.

Тепер ці джерела занесло піском, і лише де-не-де вони залишилися. В сімдесятих роках було проведено геологорозвідку, яка показала, що на значній глибині під селом протікає дуже велика річка, звідки ці джерела і беруть свій початок. Ходить також легенда про те, що коли геологи добурили майже до підземної річки, то відчули сильний гул і земля почата дрижати, налякавшись наслідків, буріння припинили. Ходили чутки, якби продовжили, то назовні вирвалась би вода такої сили, що могла б затопити всю місцевість.

Хороші природні умови, м’яка зима, жарке літо, повноводна річка, густі непрохідні ліси, дали початок життю людини в цій місцевості.

Вся місцевість, що тяглася вздовж річки, з обох боків була зарослою  лісовими масивами, листяними деревами та кущами, хвойних дерев тоді тут не було. Росли тут великі дуби, ясени, граби, осики, осокори, берези, різні види верби,  вільхи та ін.. Крім листяних дерев росли ягідні та фруктові дерева. Були дуже великі дикі груші та яблуні.

В лісах та чагарниках водилося багато різних звірів та птахів. За переказами старожилів, особливо було багато вовків, лисів, зайців, диких кіз та ін.. А також відомо, що тут були звірі схожі на лосів, але з більшими рогами, ці роги старожили викопували  із землі та торфу. На горі під «Дубками» в 1971 році було знайдено зуб, який важив більше двох кілограмів. Цей зуб довгий час зберігався в будинку культури. Було багато різної птиці, з яких багато залишилося і до цього часу. Такі як дикі качки, куріпки, зозулі, соловейки, горобці та ворони. У хащах та болотах водилось багато гадюк, ящірок, вужів та ін..

На галявинах росло багато диких квітів та лікарських рослин – аїр,  алтей, бузина трав’яниста, бузина чорна, барвінок, кропива серцева, деревій полистай, звіробій, лопух великий, ожина та багато ін..

За встановленими документами датованими першою половиною  ХVІІІ ст. с. Богданівка, як населений пункт існує з першої половини ХVІІ  століття.

В 1652 році 22 травня козаки Богдана Хмельницького розгромили польські війська біля урочища   Батіг (над Південним Бугом недалеко від села Оляниця, поблизу теперішнього с. Четвертинівка Тростянецького району). Місце Батізької битви, на той час знаходилось за 8 км від майбутнього поселення Богданівка.

У війську Богдана Хмельницького були уже літні козаки, які за станом здоров’я вже не могли продовжувати нести службу у війську і їм потрібно було десь поселитися, відпочити від постійних жорстоких боїв з татарами, турками, поляками.

Група козаків Б. Хмельницького рушила на північ, пройшли 8 км, спустились з гори і заїхали в долинку, що перетиналась річкою.

Місцевість була дуже гарною, ця краса звабила козаків і вони вирішили тут поселитися. Першими поселенцями стали козаки Грищенко, Кавун, Антонюк, Ващенко, Зозуля, Чуба та інші. Так, як вони воювали у війську Богдана Хмельницького, то назвали себе богданівцями, а поселення Богданівкою. Розташувались вони з північної сторони річки. Спочатку вони оселились в

землянках, згодом почали зводити  будівлі

В селі є свої історичні назви вулиць: Шамотина, яка походить від річки Самотньої, Цапівка – там селяни випасали кіз та цапів, що стало причиною назви вулиці, Кавунівка – через те, що на цьому місці висівали баштани, Чубівка – тому, що на кутку проживало  багато селян з прізвищем Чуба.

 На момент заснування села  Богданівка  обробіток ріллі не було справою першочерговою, а додатковим заняттям для населення. Рибалок і пасічників на той час було  далеко більше, ніж хліборобів. Люди не відчували потреби сіяти багато збіжжя, бо лісових ягід, звірини та меду вистачало їм на щоденний прожиток. До того ж небагато було вільних просторів, треба було корчувати ліси, прочищувати землю. Найбільш поширеними видами зернових культур, які використовувались,  були: жито, пшениця, овес, ячмінь, просо. Пізніше на посівних площах с. Богданівки висівали і висаджували горох, сочевицю, часник, цибулю, коноплі. Дуже часто в ті часи шкодила засівам сарана.

Бджіл же тримали у лісових дуплах, або у видовбаних колодах. Мед вживали не тільки як їжу, але й виробляли з нього улюблений напій - медовуху, а віск  слугував для виготовлення свічок.

 В річці Самотній було багато різної риби, яка підпливала з ріки  Сільниця. Рибу виловлювали гачками та  саками, які плели з вербової лози, осоті.

Селяни тоді вирощували: яблуні, груші, черешні, сливи, горіхи.  

Обробляли землю ралами,  лопатами, дерев’яними боронами. Потім усюди поширювався плуг із залізним лемешем. Орали не тільки кіньми, але й волами та коровами. Збирали  зерно серпом, косою, граблями. Снопи складали в стоги (копи), молотили на току ціпами. Віяли зерно на вітрі вручну. Зерно мололи на ручних жорнах, а пізніше на млинах, побудованих на сільських ставках. Муку заливали окропом, додавши квас, місили тісто й пекли в печі. Хліб найчастіше пекли пшеничний.

Висівали також баштанні культури, кавуни та дині. Висівали їх на північних схилах села. А тому ця територія, а пізніше вулиця почала називатися Кавунівка.

В селі було два ставки: один називався Гицьків, за переказами, ставок заклав єврей Гицько.

Тут  в давнину працювали два водяних млини, ручна олійня, ґуральня, згодом з’являється цегельний завод.

В селі було розвинуте прядіння та ткацтво. В кожній хаті була прядка, кужіль і люди пряли нитки, з яких виготовляли матерію, з якої шили одяг. Ткацтвом займалися на кожній вулиці. Були виготовленні   спеціальні дерев’яні верстати на яких виготовляли полотно, рушники, килими та інше.

А ще жінки вишивали для своїх осель прикраси – рушники  та картини,  для себе та своїх рідних сорочки.

Займались селяни обробкою шкіри, з якої сільські чоботарі шили взуття.

В селі було багато своїх теслярів, будівельників, які будували хати та побутові приміщення, а також було розвинуте бондарство.

Виготовляли селяни  з соломи різні побутові речі, серед яких  капелюхи, взуття, солом’яники  для збереження зерна та інші речі. Обплітали соломою скляний посуд. В  ті  далекі  роки  в  селі  Богданівка  майже  всі  жилі  будинки  та  господарські  приміщення  були  покриті  соломою. Коли  будували такі  приміщення , то  дахи  робили  високими, щоб  стікала  з  них  дощова  та  снігова  вода. Верхи  латили  латами, в основному  з місцевого  матеріалу : верби, вільхи та ін. Для  покриття  будинків  потрібна  була  житня  солома. А  тому  молотили  жито  ціпами  і  робили  так  звані  околоти, а  з  них  робили  сніпки, якими  відшивали  стріхи, фронтони та  верхи. Потім  робили  з  цієї  соломи  сніпки  і  все  це  прикріплювали  до  лат  перевеслами з соломи. Верхи укладали з соломи  і  укріплювали  ключинням  з  дерева. Така робота  потребувала  відповідних  знавців  цієї  справи. Ними були  наші  односельчани : Лехман Хтома Савович, Побережний  Арсень Олексійович, Пукай Петро Кузьмович, Лабара Мокій  Васильович та ін. Вони наймалися до людей  і  покривали  приміщення. Таке покриття  могло  слугувати  18-20 років, але  систематично  потребувало ремонту.

Перший церковний документ, в якому згадується Богданівка датований 1742 роком. Виданий він єпископом Анасієм Шептицьким. В цьому документі дається статистика населення села на той час, де  уже нараховувалось 1474 чоловік. При чому чоловіків 754, а жінок 720.

За роки кріпацтва село належало польському панові Ярошинському, який купив його  у графа Потоцького, після віддане жінці Щенявського. На той час панові належало 800 десятин землі, а 1100 десятин  припадало на 400 селянських дворів.

Богданівчани були дуже трудолюбиві, але будучи в залежності від свого власника, вони були  кріпаками і своєю працею задовольняли небувало розкішне життя поміщиків, а самі ледве зводили кінці з кінцями.

На той час  жінка була повністю залежною від чоловіка. Вона не мала права без нього вирішувати особисті справи, а дівчину віддавали заміж за того кого обирали її батьки. Такі шлюби в переважній більшості були укладені на вигоді двох родин, а не по любові. В таких шлюбах часто зустрічались випадки, що чоловіки  ображали своїх дружин, піднімали на них руку, а вони не мали права не те що покинути образника, а отримання елементарного  захисту, навіть від своїх батьків. Захист ображені знаходили лише в церкві. Передавалось це з покоління в покоління, люди були залякані поміщиком та віковими традиціями.

19 лютого 1861 року було відмінено кріпосне право. Щоб довести своє верховенство над селянством в день проголошення волі, коли люди  розійшлися по домівках, на барськім дворі по наказу господаря  різками висікли Дідура Романа, який вимагав, щоб дали більший земельний наділ.

Після відміни кріпацтва, дуже мало  землі, було виділено для селянських дворів. Але колишні кріпаки вже ночами  вільно ходили по селу. І для того, щоб заробити якусь копійку, ішли на заробітки в місто, стали поповнювати ряди робітничого класу.

Все населення було неграмотним, хоч в селі і працювала церковно-приходська школа. Ніякого належного  медичного обслуговування на той час в селі не було.

На  світлинах ми бачимо, які були будинки в нашому селі, збудовані ще в кінці ХІХ століття. 

Такі наші односельчани, як Сокоринський Гордій, Лисоволик Яків, Антонюк Роман, Гончарук Андрій та багато  інших, в той період побували в таких великих містах як Київ, Одеса і уже іншими очима дивилися на своє село, яке  ще приховувало багато темних сторін поміщицького життя: грубість, жорстокість і розпусту.

Під час революції 1905 року населення села Богданівки пішло на підтримку революційного руху, відмовляючись іти на роботу в економію. Тоді поміщик запрошує на роботу  людей з сусідніх сіл Гути та Білоусівки, інших прилеглих сіл.  Селяни ж с. Богданівки не допустили до роботи найманих людей. Ці події змусили приїхати до села самого Щенявського, але він приїхав не сам, а з оренбурзькими козаками. Самих активних учасників місцевого бунту було арештовано і посаджено в Брацлавську тюрму. Серед арештованих були: Антонюк Роман Семенович, Лисоволик Яків Мартіянович, Капула Григорій Никифорович, Чуба Павло Фотійович, Дідур Михайло Прокопович, Побережний Юхтим Мефодійович, Притуляк Олекса Федорович, Підлубний Олекса Васильович, Підгородинський Петро Федорович, Дзюба Олексій, якого згодом було відпущено.

Цим громадянам загрожувало  тюремне ув’язнення на багато років. Але знайшлися добрі люди, що сприяли їх звільненню. Найголовніше, що їм вдалося  найняти хорошого адвоката, який за  добру плату так захищав підсудних, що їх відпустили.

Економом помістя були  цесар Ляховський, Барін, а потім  Бурега  до революції 1917 року.

  Для перегляду повної версії історії села Богданівки натисніть будь-ласка ось тут.